Зізнатись страхові твоєму,
що вже покрив твоє життя,
прокинутися за межею,
де вже не має вороття.
Губити срібло сліз невпинно
і пам"ятати, як було.
Є тільки страх, і це єдине
в тобі існує вже давно.
Не має слів, щоб передати
той розпач ,біль і все таке.
Так легко утикти і спати,
тоді життя, може, й легке.
Але прокинувшись, не спиться -
ти бачиш світ кривих дзеркал.
Усе ,що є тут ,лиш іскриться.
Насправді світ вже мертвим став.
Вставати ,падати, взлітати...
не має крил ,хоча були...
Ти можеш вірити ,жадати,
а можеш бачити лиш сни...
Ти можеш падати й лежати,
а можеш ледве волоктись.
Так хочеться всім закричати -
Це смерть ,тікай мерщій! Прокинсь!
Не чути слів, усе поснуло.
Лиш страх в мені все ще живий....
Не мало днів с тих пір минуло,
а світ жорстокий, світ сліпий...
Але зараз краще! 
