Так боляче бачити очі,
Що бачила я кожен день,
Ти знаєш, мій друже, охоче
Забула б я звуки пісень.
Забула б і пташечок співи,
І Ворскли бурхливий потік.
Сузір’я прекрасної діви –
Забула б усе я на вік.
Та ти зрозумій, я – людина,
Не зможу цього не любить,
Як іграшку любить дитина…
Для цього лише варто жить!
Не знаю я навіть і міри
Всієї земної краси.
Хоч вовка годуй, але сірий
Все рветься далеко в ліси.
Так само я рвуся до тебе,
Та щось зупиняє мене,
Не сонце, не вітер, не небо,
І хтозна коли все мине…
Залишаться спогади л́ише
І очі все сірі мої,
І крик той, якого вже тихше
Співають лише солов’ї.
І біль, що залишився в серці,
І теє, що душу стиска,
То, мабуть, в Амура відерці
Вже випили всеє до дна.
Бо крила йому вже зламали,
А стріли давно загубив,
Та що там казать, йоли-пали,
Вже арфи забув він мотив!
І ходить собі десь по світу,
Та й жертву уже не шука,
Він може в кутку посидіти,
Там білий стає, мов мука…
Ні, не думайте, він не француз,
Лиш римлян, забутий давно.
Був червовий козирний той туз,
Що шісткою став, от кіно!..
І білим стає він від болю,
Мозолі від лука дуги,
Таку дарували вже долю
Древньоримські тії боги.
Даремно свій вік доживає
Ой, він же безсмертний, нажаль,
Як нерв ото той, що блукає
Він носить лиш людям печаль.
Забула сказать, що на спині
Рубець, що зоставсь від меча
І я пам’ятаю до нині,
Що він десь у зоні плеча.
Всі дарують нікчемний гарбуз,
Замість роз – букет реп’яхів…
Я нагадую: він не француз,
А помилка просто богів.
Мій друже, чому скажи плачеш?
То я рубець той зробила…
Малого як того побачиш –
То вбий, бо я не убила.
Не том́у, що приносить печаль,
І тягне тачку розлуки,
А тому, що мені його жаль,
Не можу бачить ці муки….
ID:
111460
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 11.01.2009 20:56:20
© дата внесення змiн: 11.01.2009 20:56:20
автор: Безбашенная
Вкажіть причину вашої скарги
|
