Чому так важко вимовити слово?
Просте як лінія, звичайне як папір.
П'ять звуків, що опинились поруч зовсім випадково,
А душу пильно бачать, наче орлиний зір.
Чому так важко вимовити слово?
Ніби у горлі зупинилось і не хоче йти.
Роблю зусилля над собою знов і знову...
Та ні... цю гордість не перемогти...
Чому так важко вимовити слово?
Яку магічну силу у собі воно таїть?
Невже стук смерті мені почуть обов'язково,
Щоб з нього скинути цензури сіть?
Чому так важко вимовити слово?
Чому почути хочеш саме те?
Навіщо ти створила його, мово?
Навіщо прикрасила смислом, що воно несе?
Стривай! Не йди! Я знаю, зможу!
Змарнуй іще хвилиночку одну!
Хай лиш цей опір в серці переможу,
Хай витру слід й забуду думку злу.
Пішла... Не дочекалась... Не схотіла...
На полі битви залишився в самоті.
Замайоріла в небі смужка біла...
'Ти...
мені...
вибач...' ,-
почувся шепіт в смертній темноті.
