Вона приїхала. Я так довго цього чекав. Тим більше тепер. Нічого не залишилось, ні дівчини, ні роботи, ні самого життя. А вона тепер так близько як ніколи. Ми сиділи, пили каву з молоком і дивились телевізор. Просто. Як старі друзі. Вона часто уникала мого погляду. Час пройшов настільки швидко... Я провів її на зупинку і пішов додому.
Сидів і думав. Про неї. Вона гарна. Змінилась, відколи ми бачились останній раз. Чи я просто цього не помічав?
- Можна я до тебе приїду? Мені дуже погано.
- Звичайно, я завжди радий тебе бачити.
- Я зараз буду.
- Що сталось? Ти з хлопцем посварилась?
- Ні, просто стала свідком сімейної драми.
- Ясно. Йдемо ще в магазин, візьмемо щось. Пиво будеш?
- Буду, тільки Львівське.
- Добре.
В квартирі так жарко. Вона зняла кофту і підкотила рукава сорочки.
- Давай подивимось якийсь фільм?
- Давай. „Астерікс на олімпійських іграх” дивилась?
- Ні, а в тебе є? Я так хотіла його подивитись!
- Добре, зараз включу.
В кімнаті темно. Вона так близько. Від чого крутиться голова?! Навряд чи від пива... Я не стримався і поцілував її. Знайомий дотик ніжних і солодких губ... Мені раптом дуже захотілось курити. Симптоми хвилювання?!..
- Ну, нарешті хоч хтось з нас обнаглів!
- В якому смислі??? – я був шокований почутим.
- В тому, що я так хотіла цього моменту, і ніяк не наважувалась зробити перший крок
- Я йду курити. Будеш?
- Ні, подивлюсь фільм.
- А можеш понагліти ще раз???
- Понагліти? Нє. А поцілувати можу.
- Тоді не треба.
- А ти хочеш, шоб я понаглів?
- Ага.
І знову поцілунок... Здавалось, що це триває вічно... Я взяв її руку в свою і... Те, що було далі, важко описати словами. Це було схожим на танець, танець наших рук. Вони торкались один одного ніжно, тепло, палко, пристрасно, легко і з натиском. Нічого подібного я ще в житті не відчував. Я лежав, дивився на неї і розумів, що мені так добре...
- Ти така гарна.
- В темноті? Чи взагалі?
- Взагалі. І зараз. Коли світло падає на твій профіль.
- Дякую.
Губи ніби самі торкнулись її шиї. І тоді ми збожеволіли. Від пива, темноти, самотності і близькості. Руки самі зісковзнули вниз і розщепнули її блузку. Почувся легкий стогін і я забув про все на світі. Вона мене зупинила і втекла в ванну. Я все зрозумів. Вона так не може. Коли вона вийшла, я підійшов і обняв її.
- Вибач... Я просто дурна. Я не можу так.
- Це я винен. Мене вибач.
П’янкий аромат її тіла. Мене знову кудись відносить.
- Ну шо ти робиш? Ти ж тільки що вибачався, і знову починаєш.
Я навіть не помітив, як почав знову її цілувати.
- Вибач, важко стримуватись. Я йду покурю.
Я курив і думав... Як тепер без неї???
