Люди мої, люди мої, що засумували?
Жили собі тихо, мирно і горя не знали.
Жили в Україні рідній, із всіма родались,
Чому ж тепер за парканом себе заховали?
Чому тепер із підлоба дивитесь навкруги
І кривитесь, немов мучать родові потуги?
Немов біль від рани в серці, що вже кровоточе
Лише того, що нав круги бачать ваші очі?
На майдані знов намети і скрізь знову люди.
Скільки ж іще панувати отой безлад буде?
Замість того, щоб країну з кризи підіймати,
Заплатили люду гроші й вмовили горлати.
Одні вийшли за ідею голос свій віддати,
Інші - знайшли спосіб легко гроші заробляти.
Хтось із чистим серцем прапор тримає охоче,
А хтось дивлячи із вікон стоїть і регоче.
І радіють, що ті люди на них галасують
І якісь свої вимоги комусь пропонують.
Ті, що дивляться із вікон знов зареготали,
Бо коли рвались до влади дуже добре знали,
Що усім їм доведеця брехати народу
(Потім усім нам ікнеця, маючи нагоду).
Дивлячись у вічі люду, виборцям казали,
"Турбуватись про вас буду!". Знали, що брехали!
Ну їх, хай вони пощезнуть!А ми Україно,
Давай будем вибиратись із багна, єдино!
А ты действительно аполитичен 
