***
Давно я вірші, зимо, не писала
про тебе та твою блаженну суть.
Яким же ти довірилась вокзалам?
В яке вино перебродила лють?
Нічого, повз проходячи, не кажеш:
я чую хлипання твоє, гортанний кашель,
неначе журавлі весну несуть.
Ні снігу досхочу, ані морозу,
дерева уночі на самоті
все потерпають від свого артрозу:
дощі ідуть, холодні та густі.
Спиваючи небесну вогку сповідь,
скрипить підвода часу, в’язне обід…
і я пишу під вибухи про сплін.