Уклонюся край села осичці,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптаний полин,
сумувати буду
і радіти,
і глядіти у високу синь…
там, де осінь розправляє крила,
обриває листячко руде
ти мене, на жаль, недолюбила,
а тепер щорік трепета* жде.
06.10.24р.
*Трепе́та – осика.
