Кували зозуленьки літо, кували,
Над світом пораненим довго кружляли.
Над зламаним цвітом, над спаленим раєм,
В якому вже діток щасливих немає...
Ще свіжі, як рани болючі, руїни,
Під попелом сивим степи України.
Від вибухів камінь у небо злітає,
І падає сонце у вирви, й зникає...
А серце у шрамах, та очі не плачуть,
Ні діти, ні мами повік не пробачать.
Катам, що напали й невинних вбивали,
І свідкам, що бачили все і мовчали...
За те, що безумця з кр&мля не спинили,
За долі скалічені й свіжі могили.
... Єдина надія на тебе, мій Боже!
Нехай в Україні життя переможе!
Уклін нашим воїнам - сину і брату,
І кожному гідному слави солдату.
Хай ангели їх захищають від кулі,
І довгі літа накують їм зозулі!
