Розсипала красуня-ніч
На небі ясні зорі.
Горять вони, мов сотні свіч
В небесному простóрі.
Одні з них гаснуть, та зірки
Інакші тої ж миті
Запалюються, мов свічки,
В затемненій блакиті.
Говорять люди, душі то
Людей, які прожи́ли
Життя: хтось – рік, а хтось – і сто.
Раділи і тужили
Вони на цій землі, та час
Для них уже минувся,
Немов свіча, навіки згас,
На порох обернувся.
Хто з них не встиг ще за життя
Надати допомогу,
Хто потребує співчуття,
І нині має змогу.
Як зорі падають з небес,
Загадують бажання
В нас. І, мов чудо із чудес,
У тих, хто без вагання
В них вірить, дійсністю стають
Вони, хай і не зразу,
Та всі проблеми розтають,
Мов лід, і без наказу,
Відходять згодом в небуття
І більше не турбують
Вони всі протягом життя,
Адже вже не існують.
Натомість радісно тобі,
Немов дитятко, доля
Всміхається лиш, далебі,
Й цвіте, немов тополя.
Євген Ковальчук, 18. 02. 2021
