Захмарило, задуло, задощило...
І поселився поруч мій неспокій.
Я посміхаюсь, правда через силу.
Смакую чай гарячий та солодкий
З тонкої філіжанки в колір листя
Вохристо - теракотового тону...
А дощ іде, нанизує намисто,
Та обіцяє знову ніч безсонну.
Думки, думки.
То спогади, то мрії.
Жовтневий сплін, неясна ностальгія -
Неначе недописані картини.
І тиша...
Я порушити не смію.
Цю тишу, що дзвенить у обіймах ночі,
Як зойк струни...
Аж серце защимило...
Заплакати?
Але чомусь не хочу...
Захмарило, задуло, задощило...
3.10.24
Чуттєво 
