***
Казки складають крила, тяжінням манить твердь.
Дорогою з цеглин буття жовтніє далі.
Плуг заіржавив, гострим залишився на чверть.
Мурахи й люди мене марно виглядали.
***
Крилатий кінь покине, злетить в безодню синь,
До сонму душ, що знав колись у плоті.
Вітаю, товариство, про помічь не просив,
Бажаю спокою невидимій спільноті.
***
Розбіг легкий, безцільний, уздовж мощених снів,
Бентега дум злітає в невідомість.
На першім колі стрінуть волання голосні.
Завіса днів, завершилася повість.
Чудова лірика! 
