Осіння пора втратила свою родючу силу.
Вичерпала себе, сховалася під запоною
сніговою, білою.
Голі гілки хвилюються
на свіжому, морозному вітрі.
Похмурі поля - гордовита,
замерзла краса.
Сніжинки блищать,
наче срібні метелики.
Небо чисте - велике озеро,
рожевіє від заграви.
Відчуваю, ми - гвинтики
Великого Життя.
Колись розтане сніг,
прилетить весна,
зацвірінькають пташки,
потечуть струмки.
А зараз, надходить вечір,
соромлячись опускається сонце -
чисте, велике, червоне.
Зірки золотим дощем сипнули іскрами,
морозні, буцімто намальовані.
Природі необхідно платити добром за добро.
Хочеться, щоб злетіла птиця - щастя
і сіла на мою долоню,
шукаючи в Житті спокою.
