Соняхи – свідки небаченого словоблуду,
Як із зеленого став коридор весь кривавим.
Розстріл колон. Обмертвіли згорьовані мами:
Вічним журавликом серед небес сину бути.
Соняху мій, я іще на землі? Чи гладь – райська?
Свист навкруги ,тіло грішне шматки рвуть металу,
Смерть у полях урожай страхітливий збирала.
Ніби підкошені падали ми в Іловайську
Вибухи… в ґрунт витрясало зчорнілі зернини,
Ми коридором потрапили хижому в лігво.
Може, з насінням і я, закривавлений, ліг би,
Тільки молила за мене матуся щоднини.
Скільки в котлі загубили тоді побратимів…
Цифра людей, які звикли до втрат, гірко вразить.
Кров'ю залита ж бо кожна клітина Донбасу,
До Перемоги я з іменем їхнім ітиму.
Соняхи сумно стояли, пониклі в печалі:
Прийшлий світанок серпневий не всі зустрічали....
