ЧЕКАТИ
Холодна кава. Шоколад… Й така собі… ніяка.
Й ця ніч безсонною була і ранок тихо плакав.
Течуть прозорі потічки, а вікна побіліли.
Дотла згоріли всі свічки, геть думи одболіли.
Ти де живеш, в яких світах, в якого просиш Бога,
щоби поблажливішим став, там, де твоя дорога?
Упали в воду небеса – збив вітер самозванець.
В полоні теж є чудеса, якщо в них вірить бранець.
В волоссі срібла є мазки, в душі гніздиться осінь…
Пусте. Не виросла – в казки я вірю щиро й досі.
І знаю, думкою про нас торкаєш струни серця.
Знов прокидається весна й любов… чи то здається.
Краєчок літа, а між тим жду, скоро листоноші,
розвіють радісні листи, звичайно ж, не за гроші.
А ще коли б мені поштар листа приніс від тебе.
Душевний скинула б тягар, світліше стало небо…
