І знову сум гуляє по степах,
Гойдає вітер темні хмари,
Луна молитва у моїх думках,
І небо вкутане густим туманом.
Десь там - життя загублене чиєсь,
Котрась свіча вже догорає,
Душа вже лине до небес,
Та рідні ще про це не знають.
Хилило воїнів в полях,
Морозом дошкуляло тіло...
Під градами, у доленосний час,
Комусь в грудях боліло і щеміло.
Схилився, та від кулі ще не впав,
Лише промовив: "Слава Україні!"
Й назавжди шлях свій обірвав...
Вуста лиш мить його тремтіли.
А в погляді - бездонна неба синь,
В думках - степами Батьківщини...
Пройшов свій шлях почесно він,
Більш не побачить небо синє.
Він захищав! Й, на жаль, не жив,
Не бачив діток і дружини.
Відважно з вірністю служив -
Народу і своїй Вкраїні!
Життя віддав за землю він,
Бо мріяв про дітей майбутнє.
Тепер уся його рідня
Втрачає віру навіть в сутнє.
Зростуть маленькі дітлахи,
А в пам'яті, лиш фото тата...
І на алеї янголи- сини
Сумують за життям крилато.
У пам' яті для нас вони ж живі!
Й ніхто не знає: як там бату?
І діточки десь там - малі
На камені цілують постать тата.
Відважний воїн і єдиний син!
Для когось був він татом,
Товариш, друг чи сват...
Для когось - старшим братом.
Й лише для нас він є Герой!
Віддав життя за неньку й брата,
Лишив кохану та дітей,
Стареньких маму й тата...
Пролляту кров в полях землі
Ми пам'ятатимемо вічно!
Цей жах зі слізьми на Землі
Пронесемо з болем через вічність.
2024
