“Квітне Сад Любові, омитий росою,
де бродить постать Весни.
Кличе сміхом щастя і мрії ясно́ї.
У цім Саду
на тебе жду.
Не промайни!
Слухай, як шепочуться вірністю квіти.
Ти радо їх привітай.
Щастя, я не дам тобі крил відлетіти.
Сад моїх мрій,
хмари розвій.
Не одцвітай!”
(з раннього, фрагмент авторської пісні)
… Цей Сад Любові ще живе в мені.
Зелена буйність вру́ниться і спіє –
Така зухвалість, молодість в вині,
Така тонка настроєність, Леліє!
О, ні – дощі червневі хай падуть!
Хай воловодять скрізь стрімкі потоки!
Чим глибше русло – тим повніша путь:
Пора Цвітінь, твої найкращі роки…
Ти у цвітінні, й справді, неземна –
Іна́нна, чи Ірні́ні надмогуча!
Живильна крапля спраглого вина –
І розійдеться тьма, громи несуча…
Я ще нектар пригублю досита!
Я ще дитя своє не відголублю…
Життя – прекрасне! Днина – золота!
На мент її нікому не уступлю!
П’яніння Духа – з роду тих п’янінь,
що їх до тла не випалить посуха…
Така жага життя! – що й серце слуха:
не одбуяла ще пора Цвітінь…
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
)))...дякую красненько!... 
)))... дякую! 
