Сховав меча на полі у траві,
там зняв шолома і полились сльози.
У обладунках лицаря, на чужині,
серце обвили незнищенні лози.
Зелене листя вщент залите кров'ю,
і квіти всі змінилися на маки.
Броня важка, і здавлена любов'ю,
у полі воїн думає про знаки.
Де його військо, і де поле бою,
вже не важливо ні герою, ні життю.
І на той світ, потягне за собою,
душу і тіло в кровопролиттю.
На місці смерті виросте там дуб,
такий кремезний і такий твердий.
І там скелет, з мечем і честю згуб,
в корінні дерева похований худий..
