В мінливому світлі ти спиш на сидінні
На відстані подиху, ніби дитина.
Під радіо ночі, під запах полину
Літаєш у снах, ніби біла пташина.
Мандруєш так швидко, танцюєш у небі,
Немовби ракета, зринаєш угору.
Боюся, що зникнеш, шепочу - «не треба»…
Шукаю вві сні, серед неба і моря.
Прекрасна, мов мрія машина кохання,
Довершена й чиста, аж боляче в грудях.
Та схоже, цей шлях перед нами - останній.
І після зупинки - дороги не буде.
Світанок на обрії коло змикає,
І тане в серпанку нічна таємниця.
І мить безкінечна кінця добігає.
Бо все є важливе. Ніщо не дрібниця.
Ти атом. Ти зірка. Ти вітер на схилах,
Ти світу кінець і нового - початок.
Крихка і тендітна божественна сила,
Ти буря, що зірве усі сім печаток.
Ти стогін, ти крик, сміх дзвінкий і світанок,
Звичайна й незвична. І проза, і диво.
Ти хмара, що плаче важкими дощами.
Немає дрібниць. Все у світі - важливо.
Ти ліки від болю, ти лезо у серці.
Тебе я створив, і мене ти створила.
Ти сон, що на ранок всі спогади стерті.
Ти кажеш: лети, пристібаючи крила…
І перед світанком, де шлях увірветься,
Зупиним машину, залишимо речі.
І біла пташина згори обізветься.
І більше не буде дороги для втечі…
І зібрані шляхом посадимо квіти,
Нехай для закоханих квітнуть красиво.
І будемо наново вчитися жити…
Немає дрібниць. Все у світі - важливо.
