Розривають на клапті хвилини мовчання,
Що злилися безжально в одну німоту.
Розбудити щось має, та лізуть повчання,
У запрошенні знову химерний вщент тур.
По забутих місцях, між енергій прогалин,
Де хотілося звабі віддати свій пульс.
Тільки прикро поранять колючі агави
Почуттів однобоких, немов хмара куль.
Підійматися важко, ще важче блукати
Серед снів чорно-білих, тримаючи стрій.
Монотонно звучать безкінечні сонати,
Дещо похапцем кинувши душу в бистрінь
Остогидлих чекань, а вони, мов сороки,
Рознесуть пересуди на сотні країв.
Скиглить серце вночі від тієї мороки,
А на ранок, як завжди, все нові бої…
17:52, 14.06.2017 рік.
Зображення: https://www.kommersant.ru