Вона так голосно мовчала,
А він щось пошепки кричав.
Вона образилась на нього,
На що і сам того не знав.
Чи то на те, що неуважний,
Чи може мало обіймав..
Чи може квіти не так часто
Він їй з цілунком дарував.
Та все ж пробачення попросить,
Бо лиш одну її кохав.
Просив пробачення та пестив,
До себе ніжно пригортав.
І цілував вуста медові,
І тихо шось її шептав.
Вона його, немов не чула,
В очах вогонь немо палав.
Образи погляд, мов билину,
Його бідаку спепеляв.
Вона так голосно мовчала,
А він щось пошепки кричав.
Вона образилась на нього,
Він вибачався, бо кохав.
16.11.2023
