Ви – виродки, все ваше поголів’я!
Ви чуєте? Кажу вам, щоб ви знали.
Вас, як худобу, як собак на нас погнали,
Щоб нас ви нищили і мучили в катівнях
Ваш цар бридкий і ваші генерали.
Вам не ввижаються загиблі наші діти?
Вам не ввижаються їх мами молоді?
Ті, що були руками вашими убиті
І не схоронені, а похапцем зариті
В ракетних вирвах, у смітті та у воді.
Ви кажете: «Ми вас асвабаділі!»
Нехай же й вас отак, як нас «асвабадять»
Хай так вас будуть рятувати і спасають,
Близькі та рідні вам нечисті темні сили,
Щоб ви у смерті стали звільнення прохать.
На вашій дурманом отруєній землі
Хай вам щоночі наше лихо буде снитись,
Шкільних віконниць вибиті зіниці
І Букварець на переламанім столі,
А в полі – мінами удобрена пшениця.
Не люди ви! Ви – нелюди з рогами!
Вам не простять Земля і Небеса,
За те, що сонячна та дівчинка-краса
Востаннє маму обняла руками
І білим янголом злетіла в небеса.
Не простимо! І наші внуки не простять.
За наше горе вічно будете прокляті
І ті, що нас прийшли завоювати,
І ті , що аж від щастя верещать
Як їм царя дадуть кудись поцілувати.
Мерзотні ви, задурені і ниці,
Вас треба бити, рвати і душить,
За наш загублений дитячий маків цвіт
Святим огнем вас, упосліджених палити
І від людей обгородить на сотні літ.
Ви – звірі! Ні, не звірі, ви – потвори!
Бо навіть звірів ображати ми не станем,
А наше горе дуже скоро вашим стане.
Його родили ви – воно вас і поборе
І білий світ уже без вас чистішим стане.
Тремтіть кати! Вже наш приходить час!
Нас не здолати у смертельній цій толоці,
Ісус Христос уже давно на нашім боці
В окопах з нами й Батько наш Тарас
І сили множаться у нас при кожнім кроці.
Не з вами Бог! Вам із дияволом лишатись.
До Бога ваші молитви не мають сили.
Моліться краще вже ви вашому Кірілу,
Бо не злетить той, хто народжений валятись,
А в хробака не відростуть ніколи крила.
***
Тремтіть, кати!
