Лінчевські сцени,
Коли ти хворів на мене.
Ковтав мов гіпоалергенне геном гієни,
Мучивсь от гігієни размежування.
Коли ти мною запа́х.
Кому би то було до вподоби?
Страх,
Подив екзистенції.
Всі ті навіжені хороводи,
Де, куди б не водили,
Зроду не відмити вени
Відтоді
Ані милом, ані ковтком свободи,
Ані кілком сирени.
У закутках
Ванни
Під піною сохнуть рани.
В ревéрс заклякло життя.
Коли ти не зайшов до кімнати,
Не ви́микнув дýмки,
Не вмочив рук у воду,
На примусив стогнати на всю хату так, що вже й не пізнати, хто то волав,
Щоб приборкати цього кохання анклав,
Щоб ніколи, мовляв, не стратити
Мук його вроди.
Добре що хоч на камеру зняв.
Привабить
Блідавістю
Копій.
