Влипли...
Абстрагувався
Страх...
Ич,
Люки
"Ь"
Облаштувала
Василю (Вроду)
Стусу, (Спотворивши)
Іншим... (Історичну)
Єднаймося
Нині
Край (Красу)
Обороняти.
Василь Овсієнко (1949-2023) - український дисидент, радянський політв'язень, філолог, публіцист, історик дисидентського руху опору, член Української Гельсінської Групи, розповсюджувач Самвидаву, правозахисник, популяризатор життя й творчості Василя Стуса, інших дисидентів. Один із ініціаторів перепоховання українських мучеників тоталітарного режиму Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрка Литвина у 1989 році.
За свою проукраїнську діяльність з березня 1973 - го по серпень 1988 - го був лишень півтора року на волі. Перебував в одній камері з Василем Стусом. Свідок трагічних моторошних подій, котре чинило кдб й каральна психіатрична система.
Подавав заявку на виїзд з с р с р, але його, як "особливо небезпечного злочинця", не відпустили.
Пізніше, коли вже відбулася Незалежність, досліджував історію дисидентського руху, брав участь в пізнавальних екскурсіях до Сандармоху, Соловіцьких островів, де покояться рештки убієнних людиноненависницьким режимом.
І нескорений міцний характером й духом Борець став направду цеглиною у фундаменті України.
"Честь - це останній бастіон, якого здавати не можна".
"Я не боровся. Я стояв, як паля, у брудному потоці, дбаючи, аби не похилитися. Звичайно це також треба оцінювати, але не як героїзм, а як нормальну людську поведінку за тих умов, коли величезна більшість людей тоді поводилася ненормально. Люди брели, як плохі вівці, туди, куди їх гнали. А я стояв на своєму."
