Ранок 10 жовтня 2022 року почався з повітряної тривоги. О 8-ій з хвилинами я почув вибух, крикнув своїм сховатися та побіг на балкон глянути, де прилетіло, і тут так засвистіло, що я аж присів, і одразу бабахнуло ще двічі, та так, що просто аж - все і всі здригнулися. Одна з цих двох ракет влучила в надзвичайно важливий об'єкт в усіх сенсах, у військовому, інфраструктурному та політичному, можна сказати, в головний центр ухвалення найважливіших рішень - у дитячий майданчик в парку імені Шевченка, за якийсь метр від гойдалок. Сталеві гойдалки покрутило та повивертало з землі, в багатьох будівлях навколо парку повибивало вікна разом із рамами та лутками, а на місті вибуху утворилася глибочезна вирва, з якої гостро смерділо якоюсь отруйною хімією, - її ми побачили вже ввечері, коли вийшли оглянути понівечені околиці. На щастя, тут ніхто не постраждав, але другий «калібр», що впав за якихось 100 метрів від майданчика, вбив шістьох і поранив 31 людину. Загалом в той день росіяни вбили в Києві сімох і поранили 51 особу.
Ту вирву в парку незабаром засипали піском, і загалом майданчик впорядкували так, що можна було помітити певні зміни, але не руйнування - якщо не дивитися навкруги, де скрізь ще деякий час зяяли пусті віконні отвори. На місці вирви встановили новенькі гойдалки, і на тих гойдалках, як завжди, повсякчас хтось катається, а ще хтось під ними нудиться - ну, ви ж всі знаєте, як воно: прийдеш і чекай, а як ти чекаєш, то щасливим їздцям, яким, здавалося, вже набридло гойдатися і взагалі час додому, відкривається друге дихання, дозволяється «ще півгодинки», і вони починають літати просто перед твоїм носом із неабияким завзяттям - туди-сюди, черкаючи підборами пісок і розкидаючи його навсібіч. Тож коли нарешті настає твоя черга, гойдаєшся відчайдушно, ніби востаннє: коли летиш назад, закидаєш голову так, аби бачити пісок, що стрімко насувається мало не впритул і робиться видимим до кожної піщинки та кожного камінця і загубленої кимось монетки, ніби дивишся на той пісок крізь збільшувальне скло, а потім пісок враз зникає, бо ти вже летиш уперед і складаєшся навпіл, як складаний ніж, аби додати гойдалці швидкості, і підошвами легенько черкаєш пісок, який ось щойно був перед очима, кидаєш його поперед себе та в отих нещасних, що тепер чекають на свою чергу...
Саме так все й відбувається на тих гойдалках, які встановили на місці вирви, залишеної російською ракетою. Ні, я сам не гойдався - я йшов повз і за непозбувною звичкою дивився на майданчик, несвідомо виглядаючи в галасливому рухливому натовпі малечі двох своїх, яких там вже давненько нема. Глянув і на новенькі гойдалки - еге ж, і під ними вже утворилася глибоченька та широченька вирва, вичовгана ногами малих їздців; треба гойдатися довго та наполегливо, аби вона виникла, а головне, завзято, так, ніби в цьому полягає сенс життя, - власне, саме так і гойдаються діти, саме так вони й віддаються всім своїм іграм і розвагам, можливо, тому ті забави такі для них важливі і дарують їм стільки задоволення, навіть щастя - і отак, зосередившись на грі як на сенсі життя та видобуваючи з неї нетривку субстанцію щастя, малі й зробили ту вирву під гойдалками. Вона є побічним і невинним продуктом дитячого щастя, на відміну від ракетної вирви - винної, цілеспрямованої, чий сенс обмежений її власним існуванням, вбивчим і незручним для всіх притомних людей, а тому й позбавленим будь-якого сенсу. Коли ж вирва під гойдалками поглибиться так, що декому на гойдалку буде вже й не сісти, прийдуть мовчазні люди в помаранчевих жилетах і її засиплють, а малі їздці одразу заходяться її відновлювати - і так завзято, ніби в цьому полягає сенс життя.
Так, вирва і вирва, все зрозуміло, дякую, пане капітане... що? Перепрошую, дякую, пане майоре. Але пройти мовчки повз символізм цього переможного накладання вирви від дитячих ніжок на вирву від вибуху я не зміг - відчув в усьому тілі, ба більше! - у всьому єстві якийсь короткий потужний рух, ніби то саме життя в мені ворухнулося, - закліпав очима від піднесення та зворушення, ще раз оглянув майданчик - нє, моїх нема - і пішов собі у справах, і поринув у ті справи, що-якийсь-час нагадуючи собі оце все занотувати - і щоразу я відчував відгомін того короткого потужного руху, який спіткав мене біля гойдалок, і це...
Сподіваюсь, ви його відчули також.
ID:
987577
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.07.2023 07:18:08
© дата внесення змiн: 01.07.2023 07:18:08
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
