Край!... від слів твоїх серце щемить, завмирає, холоне...
Руки тягнуться взяти долоні у теплі долоні,
Та сльоза навертає від тиску усіх почуттів...
Щире слово, як лезо по шкірі, малюнки малює,
Завмирає душа... помирає, а сутність лютує:
Як ти, Янгол, у грішний суворий наш світ залетів..?
Як тебе, Чарівний, допустили-пустили на землю,
Де лютує свавілля, де попіл, розруха та темрява,
Де народ гірше звірів, де смерть нагородою є?..
Чому ти не покинеш навіки ці душі в полоні?
Чому ти допускаєш холодні, безкровні долоні..?
Залишай нас! Не вір нам! Забрудниш і пір'я своє,
Об бездонні та чорні бажання, жадобу у крові.
Відлети! Не чіпай! Залишайся хоч ти у Любові!
27.02.2017
