Запахло в небі серед хмар
травою луговою,
понад ставом величний пар
стелився долиною...
Душі торкається, щемить
у струнах попід серцем
раптовий дощик, жебонить
посрібленим люстерцем.
Осіння тиха, пряна ніч
опуститься на землю,
де міріадами сторіч
Господь зіркову греблю
над нами в небі помістив,
щоб спокою не знали
і серед цих небесних див
ми поглядом шукали
єдину зіроньку свою,
що долю нам колише
і там, в далекому саду,
всі справи наші пише...
Понад ставочком у гаю
шовковими стежками
іду у ніч, в думках стою
смугастими дощами.