Від “натхнення” віє анахронізмом -
Аналоговим простатитом предків,
Обманом, непомітним в призму
Естетики покинутої клепки.
І що ж робить спитаєте ви в мене?
Постмодернізмом ситим ти не будеш,
Матеріальне - це таке буденне,
За нього щастя дурню хіба купиш.
А я скажу, що дійсно ви праві,
Ці крайності - то сторони медалі,
Коли потрібно жити на ребрі,
Аби не впасти та котитись далі.
Як приймеш суто естетичну долю,
То втілишся в зображенні троянд,
На Ланосі, покинутому в полі,
Бо його власник зй*биш-емігрант.
Як приймеш матеріалізм в основу -
То визнаєш лінійність ти як факт,
А квантову механіку як рак,
І станеш прісним як новобудова,
Академічного театру на Подолі.
