Дзвенять в моїй душі октави мови,
Немов дзвіночків срібний передзвін...
Такої милозвучної вимови
Ще треба пошукати в світі цім.
Така барвиста, гарна і співуча
Багатством слів підкорює серця,
Вона--жива, як нива та квітуча,
І чиста, як вода із джерельця...
У ній переливаються світанки
Й осяяні зорею небеса...
Проміння золоте в ній пестить ранки,
А на ланах колосяться жита...
У ній ласкаві ненька чи матуся
Гойдають, обіймають немовля.
І ніжні лагідні слова плетуться
У співанках,що мати промовля...
Блищить у мові чарівна заплава
І хвилька котиться-біжить до бережка...
А над водою сяюча заграва
Ховає сонце до зіркового коша...
Так надихає і чарує рідна мова,
Красою зодягаючи буття,
А в серці, мов зерно добірне, слово
Пробуджує, запалює життя.
В ній струменить енергія від роду,
Та, що єднає низку поколінь...
В ній закарбована душа народу
З часів прадавніх, з вікових глибин.
Із цих глибин росте наше коріння,
Хоч ворогом шматоване не раз,
Але підживлене любов'ю і терпінням,
Живе і розростається весь час.
Дарує світу життєдайні сходи -
В їх зародку є мудрість поколінь...
Та ключ до пізнання і диво-коди -
У рідній мові, в ній знання глибінь.
Прадавня наша мова і красива,
Бо вікову селекцію пройшла,
Як диво-квітка, що земля зростила,
Розмаєм-піснею довкола зацвіла.
Дарує українцям свою вроду,
Без неї ми - не ми, в ній - шарм і смак...
Вона - мов перевесло для народу,
Єднає нас властивістю ознак.
Тож культивуймо квітку нашу - мову,
Як дивний сад - з любов'ю і добром.
Збагачуймось, вживаймо рідне слово -
Наш оберіг у боротьбі зі злом.
дякую 
