Квітне сяйво небесних розалій
Цикл життя підходить к кінцю,
В обіймах лісної канви я лежу.
Омиває мене земляне полотно,
Душа мерехтить, хотілось ще жити,
Не цілуй мене люба, вуста металеві сховай
Шукай не мене, оминай, і забудь
Світай кришталь мого серця, будь правдой мені
Мій розум, йди, направляй і грими на весь світ -
Тіло мреця, забуте лежить
Та враз, затанцює воно в поєдинку зі смертним одром,
Парує, і йде у двобій, ніяк не спинити
Трагедія ціло в комедії поєднались,
Мрець б‘ється з зоставленим заповітом,
З смертовною працею наших життів
Безумні сонети життя, феєрія з трауром єднались в сосуді
Створи novum organum або вихід твій є графоманські трактати?
Ніхто не засудить і не похвалить.
І щоб ти не вибрав, цинічно паскудо -
Ти мертвий, мій друже
Ніколи не пізно, та все ж не для тебе,
Спи міцно, попереду ціле життя
