надати предмету людського обличчя?
надам комфорту твоє ім'я..
роздягаєш мене догола
відвертою правдою,
цілуєш у плечі довірою,
плекаєш приємні слова
— почуваюсь щасливою.
сну не бути ще годинам трьом
— метелики плетуть сітки кохання,
а я зітхаю на твої зізнання,
сміюсь на жарти, суплюсь на питання...
цілую подумки і маю спільне бажання
під назвою «date» ; «оу, це таємне кохання?».
«будем довго цілуватись,
любощами тривалими задовольнятись».
і ми зустрічаємось на тому ж місці —
оп'янівші від почуттів, чи то від літнього пориву,
названий вітром.
я назву «це», чимось більшим, ніж довіра.
радше, кохання, але незвичне.
і повертаюсь до думок, про затишок
та непевний прояв кохання;
до біса романтику, хочу твоєї любові
та нестабільного зітхання.
