Скрипка плаче, смичок, мов дуга,
Волосинка тримає пісню.
Обіймає все тіло туга
І бракує в легенях кисню.
Губи сохнуть, як в спеку рілля...
Не досказано й не дожито!
Пророкує над світом Ілля
Про жнива в неврожайне літо...
Є в людині частинка свята,
Що із Богом її єднає.
Не усі відреклися Христа!
Хтось осанну Йому співає...
Рве мелодія серце навпіл,
Сила духу гартує душу.
Хліб насущний кладу я на стіл
І ще вірити в Правду мушу;
Ще вершити вовіки Любов
І солені обтерти сльози.
На руках багряницею - кров,
На жертовник збираю рози.
Гарно! 
