Не так давно, мені наснився сон
(Чи то видіння, з часом Бог розсудить),
Як наші гнали орків крізь кордон
І бігли, мов скажені, темні люди.
То був вузький прохід, а може яр...
Війська російські бігли, мов мурахи.
Тягли за спинами гріхів тягар
І гнало їх не каяття, а страхи.
А потім людське море закипіло
Вогнем від куль і градів ЗСУ.
Ще довго догорало й клекотіло,
Лишило на землі кістки й труху.
А вдалині, близ згарища людського,
Стояв старий іржавий корабель.
На ньому напис "Маріуполь", більш нічого.
Замучений схилився біля скель...
Промовив голос тихий чоловічий:
"Він вистоїть. Він не скорився і не впав.
Це місто буде тут стояти вічно".
Сказав і зник. А корабель СТОЯВ.
