Все починається спочатку,
Такий же смуток, такий же ранок,
Такий же несміливий біль,
Що наче проситься -
«Впусти мене до себе, лише впусти...».
Я сповідатися прийшов тобі,
А ти налий печаль у філіжанку й слухай...
Бо моя розповідь, то є музика без співу,
Музичний супровід на солеї...
Тут так спекотно, що пташенята
Примерзли до тієї пустоти,
Від страшної зливи звірячого холоду,
І ми плачем над ними і вдень, і вночі.
Плач якомога гучніше, але поза стіною,
Ні, це вже не плач і не крик, і не розпач,
Лише шепіт, залишений по самотній тузі,
Що блукає тінями на розі вулиць
Й не знає, куди їй йти...
Вибач і пробач, розіп’ятий лист
Згорів в вогні тієї осені - не вистачило сил...
21.10.2015
