Кожного разу повертаюся знову і знову
Туди, де бачу покинуту старість,
Більше не можу втримати крик,
Відчуваю, що хворий.
Нас виносять за межі святинь,
Ламаючи внутрішні храми,
Ми не можемо йти у колоні сліпих,
Ми не можемо взнати, що з нами...
Кожен створює власних святих,
Лишаючи нам внутрішні рани,
Лишаючи гори руїн,
Обтяжений дим за словами.
Прислухайся до шепіту болі,
Знайди дороги незнані,
Там, куди нам не прийти,
Вже моляться з нами.
Приходять у світ все нові жерці,
Що їм із того, що буде із вами,
Пишуть історію чорнилами пустоти,
Відміряючи кроки чиїмось сльозами...
26. 12. 2013
