Цей дім прокидається разом зі мною,
Розправляє стіни, розшторює штори.
Ховається від ранку під ковдрою з головою,
Чи ховає сонний ранок за дверима комори.
Дихає взимку комином, влітку – на повні груди –
Набирає повітря жадібно крізь відчинені вікна-двері
Не соромлячись, - а що скажуть люди?-
Запускаючи ранок до моєї постелі.
А ранок нахабно тулиться, щоб зігрітися,
Бідолаха не має постелі теплої.
І щоразу я ковдрою з ранком мушу ділитися –
Хоча нам ще довго до розмови відвертої.
Отак і живемо: дім, ранок і я у хронологічній невідворотності –
Даруючи себе один одному: аби тільки хватило.
Є своя любов у кожної самотності,
Що надає цій самотності крила.
