Добридень, моя зіронько ясна,
Вітаю тебе щиро з ювілеєм,
За тебе кращої я у житті й не знав,
Щоб сяяла так сонячно для мене.
Тобі сьогодні перші СІМДЕСЯТ!
Між нами – роки, діти і онуки.
Вони вже на побачення спішать,
Кохання першого смакують дивні муки.
Цілунків перших слід на їх устах,
Такий буває тільки у п’ятнадцять…
Чом доля повелася з нами так?
Чи не тому, що я не вмів зізнаться?!
Нас пів століття з гаком відділя…
Волосся у сніги давно прибралось.
У кожного стезя своя, сім’я.
Вже й старість несподівано підкралась…
Але ж душа не хоче ще старіть,
І з цим боротись люди, бач, безсилі,
Бо саме душі – наші бунтарі
І в юності, і коли скроні сиві.
Я теж десяток восьмий розміняв,
А в снах тебе з собою поруч бачу.
Твоє життя – колюча теж стерня…
Чому ж ми так зробили необачно!?
Ріки життя назад не розвернуть,
Адже й вода тече згори – не вгору.
Буває, що у спогади пірну…
Там кожен пригубив свій келих горя.
Мобілку твою довго я шукав,
Аби хоч так, на віддалі, зізнатись.
Надія, часом, геть була крихка,
Щоб через стільки літ тобі сказати:
«Тебе кохаю більше за життя
Ще з першого юнацького зітхання
І зрозумів: нетлінні почуття,
Якщо це справжнє у людей кохання.
Кохаю так, як і тоді кохав,
Не буде хай секретом це для тебе,
Й немає в цьому жодного гріха:
Це – воля неба!»
16.12.2021.
Ганна Верес (Демиденко).