Галина Литовченко«Я – березнева» (Вибране)
Видавець - ТОВ «Нілан ЛТД»
Вінниця – 2021
Наклад - 80 прим.
Об’єм – 232 стор.
Яким бідним і нудним було б життя без поетів! Проте, поетів не часто показують по телевізору. Їм не виплачують відчутні грошові премії. Їх не впізнають на вулиці. Фанати не переслідують їх з фотоапаратами, не намагаються зірвати з них верхній одяг і пошматувати на сувеніри, як те буває з поп-«звьоздами». У наших поетів навіть автографів не просять. Поету доводиться думати-гадати, щоб самому якось визначати свою літературну значущість і потрібність в цьому світі. Вірш, як і будь-який твір чи творчий акт, можна вважати завершеним, якщо його побачили і якось оцінили. У нас, на жаль, обговорення поезії і поетичної творчості залишаються в межах дуже вузького кола. Наші поети,(а можливо не тільки наші), залишаються в ізоляції від прихильного і компетентного читача. А читач цей завжди і справедливо чекає від поезії якихось відкриттів чи принаймні зустрічі з неординарною індивідуальністю автора.
Тому Поет, перш за все, цікавий читачу, коли виражає свою особистість, а ще робить відбір із сучасного життя, чогось такого, щоб іншим було цікаво (як отой скульптор, що відсікає зайве).
---------------------------
Вважаю саме такою – непересічною людиною, скромною, порядною жінкою і чудовою поетесою - Галину Литовченко.
Отримав в подарунок від неї велику поетичну збірку вибраного «Я – березнева». Це вже дев’ятнадцята її книга, яка містить кращі вірші з попередніх збірок та не опубліковані раніше твори і переклади. Книга гарно видана, ретельно відредагована, має кольорові фотографії, бездоганної якості.
Давно імпонує прагнення поетеси до класичного вірша.
Дуже подобається її пейзажна лірика - емоційна і романтична, без надмірної описовості, лаконічна і виразна:
Ось трохи сільського пейзажу. (Наводитиму лише по одній строфі з вірша):
Квітнуть на подвір’ях кулями жоржини,
гріють на кілочках глечики боки.
Витягнули шиї крізь вузькі шпарини –
норовлять з повітки гуси навтьоки.
«В пору бабиного літа» (стор.129)*
Міський пейзаж:
Підставив міст під зливу хвору спину,
Блищать перила рідкісним кольє.
В вікні міського фотоательє
Сумує в дощ красуня із світлини.
«Дощ у мiстi» (стор.91)
Нічний пейзаж:
Зніс вечірній легіт з виду хмари кволі –
Зорянисте небо засіяло вмить.
Наколовся місяць на вершок тополі –
Наче скибка дині на ножі стримить.
(стор.162)
Пейзаж міжсезоння:
Безлистий парк – мов натяк камасутри:
там вітру простір в безлічі шпарин.
А небо вбралось в екзотичні хутра
якихось дивних рідкісних тварин.
«МІЖСЕЗОННЯ» (стор.118)
Галина Литовченко з теплом і співчуттям змальовує картинки з життя простих людей:
Звіряє годинники радіоточка,
в розріджену синь задивилась герань:
самотній сусіда – роз’їхались дoчки –
кудись чимчикує в довколишню рань.
«Сплітає світанок щоденну основу» (стор.156)
Чи ось іще:
Бабця привикла все пішки і пішки.
Та і куди їй, скажіть, поспішати?
Б’є молоточком волоські горішки
внукам щовечора посеред хати.
(стор.158)
Поетеса тонко передає настрої:
В глибокім сні розслабилось село,
Та у моє вікно не заглядають сни.
Вдивляюсь в ніч через холодне скло,
Де бал справляють до світанку кажани.
«БЕЗСОННЯ» (стор.18)
В Галини Литовченко була багата біографія. Їй доводилося змінювати місця проживання, бачити далекі краї. В її доробку чимало лірики зі східними мотивами, в якій вона з любов’ю, колоритно і яскраво зображує людей, природу, звичаї:
Кочового не маю коріння,
Та домівку міняла не раз.
Тож в самісінькій фазі цвітіння
Занесло мене аж за Кавказ…
Я на думці себе упіймала:
Пізнаю, хто - вірмен, хто - грузин,
Відтепер мені звичними стали
Павичі, фейхоа, розмарин.
НОВОСПЕЧЕНА БАДЖІ** (Із циклу "Закавказзя в спогадах українки")(стор.51)
Східна замальовка:
Сонно мружиться на дечках
Помаранчевий урюк.
Відізвалися овечки,
Забажав вівса віслюк.
«СХІД СОНЦЯ» (Із циклу «Закавказзя в спогадах українки») (стор.53)
Жила Галина Литовченко і в Криму. Вона щиро поважає корінний народ і його історію, має багато друзів серед кримських татар:
Споконвічні сусіди кримчаки й козаки
протоптали давно через межі стежини.
Один одному м’яли гарно шиї й боки,
по-сусідськи й дівчат собі крали в дружини…
Ятаганом півмісяць над плесом боліт,
мов козацькі списи, на сторожі тополі.
Сплять в прадавніх могилах, де верб живопліт,
кримчаки й козаки в Берестецькому полі.
«Споконвічні сусіди» (стор.154)
Існує такий романтичний жанр - роман у віршах. (Згадаймо «Марусю Чурай» і «Берестечко» Ліни Костенко). У Пані Галини є вірші, які можна назвати оповіданнями в віршах. Це цикл «Серед барханів (Кобзар на засланні)», цикли ронделів «Ронделі рідного села», «Закавказькі ронделі», «Кримські ронделі".
Поезія Галини Литовченко тяжіє до сюжетності. Це зумовлено передусім характером того життєвого матеріалу, який складає джерело її творчості. Сюжетний вірш - це частка реальної дійсності, епізод життя і побуту, які поетка спостерігала постійно. В поетеси є чимало віршів з чіткими сюжетом чи фабулою***.
Вони наче справжні ліричні розповіді, або сценарії короткого фільму:
Він знову був учора у дворі,
Ховався в тінь під липу вікову,
Той незнайомець, що в нічній порі
Попід вікном витопчує траву…
Та ось напроти темний силует
З'явився несподівано в вікні.
Він під моїм вікном... нарвав букет
І лиш сюжет залишився мені.
«Сюжет для самотньої жінки» (стор.46)
Чи ось, майже кінематографічне:
Відучора долівка навпіл
Розмежована білою смугою:
На його території - стіл,
На моїй - телевізор з папугою.
«Ранок після корпоративної вечірки» (стор.43)
Є в ліриці авторки і глибоко інтимні та сповідальні тексти:
Хіба дарма тамую хвилювання.
Коли ступаю ввечір на поріг?
З тобою знала спокій і кохання.
Що не простила – мій найтяжчий гріх.
(стор.83)
Поетеса дотримується високої культури творчості. Не опускається до того рівня, коли на догоду малокультурній публіці вживаються нецензурні слівця і порнографічні образи.
Еротика, якщо і присутня то дуже делікатна з іронічним забарвленням.
Заскочить якось сусіда в хату
і буде в мене таємне свято.
Сором’язливість вишняк здолає,
з сусідом разом майну до раю.
«СІЧУ КАПУСТУ» (стор.119)
Поетеса звертається саме до почуттєвого боку нашої свідомості. А в цьому і полягає одне з головних завдань поетичного мистецтва. Поезія не проза. Методи швидкочитання тут не підходять. Відчути настрій, замилуватись образом, зрозуміти мудрість, зацінити форму, замислитись, можливо зробити якісь висновки чи просто отримати душевне переживання – для цього потрібні час, зацікавленість.
Галині Литовченко вдається якнайточніше передавати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію). І тому вона є досвідченим і достойним митцем (мисткинею), справжньою Майстринею Поезії. Я є її фанатом і з задоволенням періодично хвалюся друзям її автографом в моєму екземплярі чудової збірки поезій «Я – березнева»!
--------------------
Євмен Бардаков
10.11.21
* - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
** - звернення до жінки (в перекладі з азербайджанської мови - сестра)
*** - Фабула — хронологічне, послідовне зображення подій у художньому творі, на відміну від сюжету, де події можуть зображатися непослідовно
Чітко, ясно і зрозуміло. Гарна критика. І мені подобається поезія Галини Литовченко. 
