Проводиш пальцями по склу, холодна мряка
змиває дрібно звідусіль вчорашній пил...
У відображенні дзеркал, чомусь "ніяка",
щось глибше душить, ніж завжди, бракує сил.
Занадто димно і вина порожня пляшка
по тілу тихо потече теплом, у скроні
не так вже тисне... Лиш слова забути важко,
такі терпкі, немов вино... А ще долоні...
Доросла дівчинко, поплач, лікують сльози.
Вчорашній досвід, часом, - щеблями у гору
і знаю завтра ти міцніше заговориш,
ввібравши в себе ту гірку сьогодні дозу...
Проводиш пальцями по склу, не лячна тиша
і вже не губляться слова, коли навпроти...
Ступаєш гордо, бо життя все ж кращих лишить
і теплим стане не його долоні дотик.
