Він їй розкаже про те чого вона і не знала,
Як небезпечно горять й болять його вечори.
І спільна кава лате, й надвох таксі із вокзалу,
У нього більше ніж п'ять, у неї менше ніж три.
Припини рахувати уламки
Всіх розбитих дзеркал і сердець
Побудуй своє зважене завтра
Тільки вже не зі скла
Їм обом обійматися палко,
І не вірити в казки кінець
Її посмішка вічності варта
Як і ніжні його слова.
Вона присвятить йому уже знеболені вірші,
Він їй присвятить себе, усього до самоти,
І так захоче чомусь, що б не губитися більше,
В клубках імен і адрес, знайти своє " тільки ти".
