Світ за очі піду в полі
аж до небокраю.
Пошукаю собі долі,
чи хоч погуляю.
Поцілунок сонця теплий
ледь торкнеться скроні.
В різнотравні хвилі степу
занурю долоні.
Від колиски битим шляхом
у бік домовини,
юрба суне, зве невдахой,
та й бере на кпини.
Чом ти, дурню, лізеш вперто
чортові на роги?
Чи блукатимеш до смерті,
чи зламаєш ноги.
Жартів не стихають зливи.
Не дивуйтесь, люди!
В місці, де своє знайшли ви,
мого вже не буде.
В дикім дибатиму полі
навпростець до мрії.
Хай несуть мій човник долі
хвилі степовії.