Буває ждеш когось так довго,
Години, місяці, роки.
Виходиш навіть на дорогу,
Та все дається це взнаки.
Втрачаєш в час такий надії,
А серце жде і мене дурить.
І в котрий раз думки розвію,
То знову хочу усе ж вірить.
Спадають сутінки повільно,
В оману зводить пізній час.
Стає чекання нереальним,
Неквапно вже втікає шанс.
Хіба догониш, повернеш?
Тут спрацювало щось не так.
Можливо, час той проклянеш...
Та все ж чекатимеш, однак...
Чекаєш? я знаю це важко,
Як серце в надії болить,
що нині твоя мила пташка
В обійми твої прилетить.
І мрії твої не захмарні
Ти хочеш ділити тепло,
І жити милуючись в парі.
ДАЙ БОГ АБИ ТАК І БУЛО.