А скоро в двері нам постукає світанок,
І витре темряву, мов порох зі столів,
Всміхнеться зірка крізь віконце наостанок,
І заспокоїть неприборканих джмелів...
І буде тихо...ніч сповзатиме за обрій,
І раптом в озері лілея зацвіте,
У невичерпній, неземній воді, прозорій,
Де все те саме, але трішечки, не те,
Розквітне ружа, чи то пагони барвінку,
Чи може просто розлетиться з вітром сон,
Який залишить розкуйовджену частинку,
Що почуттям земним віддалася в полон...
Які так пахнуть, мов запечений сніданок,
Які звучать оркестром збуджених джмелів,
Що прилетіли прямо в душу на сніданок,
Крильми роздмухуючи порох зі столів.
***
