( з циклу ,,ЛИСТ ДО ПО́ДРУГИ")
М.: Обснував час обличчя моє павутинкою зморшок,
Та насіяв у коси сріблястого блиску роси.
Стишив темп лету днів, а роки, заховавши у кошик,
Накривав осамитовим шаликом вкрадених снів ...
Д.: Беззупинний часу плин - де мед солодкий є й полин
несуть незнаними стежками…
На крилах споминів повернуть, на мить, в дитинство босоноге…
Та не зупиняться, не звернуть… з Кола одвічного Свароги…
Так непомітно, тихо… припорошили сріблом мої скроні…
Вкривають борознами часу моє чоло, лице, долоні…
Хвилини радості то смутку у душу засівають.
Бентежні зустрічі… розлуки… вразливе серце крають…
Проте Священного Вогню ніколи не гасили –
Того, котрий дає снагу… життєві кріпить сили…
М.: Приголублює час, непомітно втікаючи в думку,
Там вичікує миті, в потім кружляє між мрій.
І немає кінця тому танцеві, ані рахунку
Безконечним секундам, обвитих намистом надій...
Д.: Летять роки… летять … мов невгамовні перелітні птиці…
У снах… і на яву… гартують струни нервів в твердість криці…
Проносяться вітрами над шляхом, де печалі…
То мчаться через весни, в котрих злоті скрижалі…
Як зустрічають темінь – дають дзвінкі кресала,
Коли ж той шлях вогненний - сльозу, щоб гартувала
Розм’яклі струни-нерви, знов до твердої криці,
А спраглим душі й серцю – живильної водиці –
Із ДЖЕРЕЛА ЖИВОГО, САКРАЛЬНОГО, СВЯТОГО…
Коріння ДРЕВА РОДУ цілющу цю п’ють воду!!!
Марія Дребіт – Дарія Склярик
12.05.2021 Португалія – Англія
фото з нету
