Колише вітер хлібне поле:
Опустить ніжно й підійма.
Мов скатертина довгопола –
Кінця і краю їй нема.
Те поле морем розлилося –
Сідай в човен, бери весло.
Таким казковим те колосся
Іще ніколи не було.
А як над полем зарябіє
Зерном народжений туман,
Придивишся – і на тобі є.
Чи, може, то очей обман?..
А поле дише, половіє,
І пестить колос, і трима.
Коли над полем вітер віє,
Картини кращої нема…
Ганна Верес (Демиденко).
