Ти неси мене, не сердься,
Білогривий друже, кінь.
У печалі не покинь –
Ти неси мене, не сердься.
Вже залишилася тінь
Від розтоптаного серця.
Білогривий друже, кінь,
Ти неси мене, не сердься.
Очі друга – мов озерця,
Співчуття й тепла глибінь.
Погляд каже: відпочинь,
І журба твоя минеться…
Не уникнула падінь,
(У коханні, ніби в ґерці.)
Тішать степ та небосинь.
…Ти неси мене… не сердься…
/Надихнула картина Willem Haenraets, Голландія./
А це – варіант російською:
Белогривый
/триолет./
Друг мой белогривый,
Унеси меня!
Упряжь на ремнях,
Конь мой белогривый.
Чувства-западня
Оказались лживы –
Унеси меня,
Конь мой белогривый!
Уноси меня в степи да заливы,
Мил был и черняв –
Бросил – не поняв,
А казалось мне, любовь красива…
Голову склоня,
Слушал всхлипы-взрывы
И не обвинял
Друг мой белогривый.
Два варіанти написані пррекрасно! 
Майстерно! 
