Маркі силуети, забутий багряний світ...
І линуть пісні, і наша журба з ними лине,
Зелені сади і слова непрості, солов'їні,
За що їх кладуть під сірий холодний лід?
Навіщо, сестрице, дарма проливаєш піт?
Сердитих сонетів проміння збираєш у руки,
Зв'язала собі домовину на вічні муки
Не знаєш, де був і стояв твій замучений рід.
За що ти ненавидиш запах зелених віт?
Вогонь Прометея згасити водою прагнеш!
Тягучу живицю будь-де за собою тягнеш
І завжи доречний "Кобзар", а у нім - "Заповіт".
