Знай, коли тебе я люблю
стають за спиною крила,
я маю надсилу духу
і світ мене манить: "йди".
Я в собі зневіру гублю,
ладнаю міцні вітрила,
що схоплять стежини руху,
піднявши мої сліди...
Коли мене ти кохаєш
в словах і обіймах ніжних,
мій світ відчиняє вікна
у простір без дивних меж,
я в собі немов зростаю,
хоч ми у колонці грішних,
де сотні ж таких безрадних,
що прагнуть любити теж.
Коли я на тебе злюся,
спиняється світ довкола,
зникають тендітні мрії
і ніжність моїх думок.
Знайди в собі сили зрушить
моє хвилювання словом,
бо в тім чоловіча сила -
зробити назустріч крок.
Коли я тебе дратую
ти маєш збагнути Всесвіт,
жіночих гормонів грання
й буденність цього життя.
Бо як, коли я відчую,
що ти не мені озвешся?
У чому ж тоді кохання
і серця твого биття?
Коли світ зупинить подих,
твого чи мого цвітіння,
тоді вже на цих сторінках
порожні гучні слова...
Лишиться на згадку сполох -
душі особливе вміння...
І лячно, бо час по ріках
все швидше чомусь сплива...