А чому їхні тіні літають?
Вони ж стоять, їх вбивають.
А чому їхні душі кричать?
Вони ж вмирають, їх відпускають.
Знову збираються разом, але для чого?
Знову за столом, але вже не за тим самим.
Я відкрию у часі тунель: погляну, що буде.
Ті самі слова, ті самі розмови і рухи.
Але я не здивований, бо надмети немає.
Її ніколи не було, і не буде, бо їм байдуже.
Потеревенять і розійдуться, як завжди.
Все одне й те саме, але коли будете мінятись?
Бо час, хоч і вічний, та для вас його не багато.
Ви збираєтеся творити чудеса, чи сил забракло?
Ви і не пробували, бо для цього не створені.
Але хто ж тоді, якщо не ми, то хто інший?
