Тиша ридає в хустинку,
Мамі не спиться: «Мій синку…»
Бігли років ешелони:
Зубчик, наука, погони.
Юний такий, наче квітень…
Мама вже схожа на січень.
Що ж ти, війна, наробила? –
Я ж не тобі народила.
Я ж не тобі колихала,
Чом ти сама не пропала?
Глянь, які очі в дитини:
В мене такі й в України.
Глянь, який смуток без міри
В дім принесли мені. Звірі!
Роду струну обірвали,
Мало! Вам ще цього мало?
Плаче журливо берізка,
Дивиться син з обеліска
Юний такий, наче квітень,
Пахнуть війною там квіти.
Нічка задмухує свічі,
Мама – сама в цьому світі.
Що ж ти, війна, наробила? –
Я ж не тобі народила.
