Повільно вітер колихає,
Дерев кістляві гілочки.
Здається ніби засинають,
І не болять їх кісточки.
Їм сняться сни такі чудові,
Ну що розбудить їх від сну?
Так пахнуть квіти ці медові,
Весну вдихають запашну.
І вітерець уже дрімає,
Складає крила...уже спить.
Із напівсну усе сприймає,
Внизу і лист не шелестить.
Пірнув спросоння в лист опалий,
Зігріє ковдра ця за мить.
Ідея все ж недосконала,
Від неї серце защемить.
Не можна спати йому довго,
Бо все життя його - політ.
Нема у нього вихідного,
І давить боляче цей гніт.
Розправив дужі свої крила,
Розбурхав тишу накруги.
І де взялася ота сила,
Щоб лінь свою перемогти?..
Розправив дужі свої крила,
Розбурхав тишу навкруги.
І де взялася ота сила,
Щоб лінь свою перемогти?..
Дякую,дорога Надійко за гарний вірш!
Щастя Вам і сонячного настрою та яскравих емоцій! Натхнення і удачі!
Чудово, Надійко!. Отакий у Вас вітер! То він дрімає,то розправить крила!
Не можна спати йому довго,
Бо все життя його - політ. Гарного вечора Вам!У нас пропадало світло,тому й читаю пізно. Всього найкращого Вам!